Roman Dzedzyk
google+ twitter pinterest vkontakte

Зайшли ми у «Львівську копальню кави» і шукаємо поглядом Ромка Колобочка поміж людей за круглими столиками. Нізвідки виринає бородатий, з щирою посмішкою від вуха до вуха хлопець і запрошує присісти. І в той момент ми вже були дуже раді знайомству! Кажуть, що кожна людина повинна нести в цей світ щось світле й добре. Він же несе ще й енергію в незмірних кількостях та щире переконання, що все в тім світі можливо. Ромина історія про те, як людина здатна подолати саму себе і бути тим, ким вона хоче зараз, а не десь колись. Бракує мотивації? Непотрібно шукати, просто читайте далі!

Робота, мандри… Назвати твоє життя насиченим, то хіба просто нічого не сказати. Воно завжди було таким бурхливим?

Я постійно ставлю собі точку відліку, то коли мені було 10 років і я пішов у «Пласт». Тоді воно все так і почалось, і докорінно змінило моє життя. Коли я був малий, я ніколи не любив заняття з фізкультури, подорожі – це взагалі мене не вабило. Я був такий «мамин синочок» (Сміється). Ну, серйозно! Якщо подивитися на мої дитячі знімки, то можна там побачити справжнього колобка. Коли ми їхали до пластового табору вперше, я зайшов у автобус і всі такі «Подивись, який колобок!». Я почав плакати і казати: «Я не колобок!!!». Перший табір, до якого я поїхав, був воєнним табором – «Легіон». Там треба було дуже багато працювати, бігати. Я не знав, що туди треба було брати і я взяв машинку. І коли там робили шмон, хлопці по 14-15 років перевіряли наявність мінімальної кількості необхідних речей, ту мене в наплечнику знайшли цю машинку. З мене почали сміятися, мовляв, що я таке взяв. І, певно, це стало точкою відліку, коли все змінилося, тобто, певні цінності в родині прививались, але вар’ятське, крейзі, екстримальне з’явилось, напевно, саме тут. Тобто, «Пласт» – це найбільше що змінило мене і моє життя, дало чіткий вектор руху.

Потім я вступив до «Львівської політехніки». Це був мій найбільш несвідомий вибір. Я пішов туди вчитися, бо мені так сказав тато, і я тоді нічого не міг зробити. Я вступив на «Електромеханіку», всі навколо мене з цього сміялися. Але я втішений чотирма роками у «Політехніці», тому що для мене це завжди була можливість «постібатися», повар’ювати, хоча за чотири роки я ніколи не був у гуртожитках університету.

А що було потім? Коли появився !FEST?

Потім була така штука: 10 років тому я зламав ключицю. Ми поїхали з хлопцями з Політеху святкувати екватор. Там був величезний трамплін, я недокрутив сальто на ньому і зламав собі ключицю. Я ліг на три місяці до лікарні, бо це був справжній рок: воно порвало мені комбінезон, дві кістки звідти стирчали, там була купа крові і величезний шок. Я пролежав три місяці у лікарні, там були операції, довге відновлення. І після такого у тебе є два варіанти: або закінчувати політехніку, стати аспірантом і все таке, або їхати до Штатів за програмою Work&Travel. Ми поїхали з пластунами і зрозуміли, що у нас є чотири місяці, щоб заробляти гроші. Ми спали по 4-5 годин на день, ми робили будь-яку роботу: починаючи від того, що малювали паркани, робили дороги, пиляли величезні дерева, будували стіни для овець, для ослів, косили величезні поля трави на тракторах – і це дуже нас змінило.

Я дуже люблю розказувати, як я потрапив на роботу до «Криївки». Я пам’ятаю, як ми повернулися сюди, і мені подзвонив колега із проханням допомогти поставити витяжку наверх для нового ресторану. А ми тоді займалися промисловим альпінізмом, тому погодились залюбки. Тоді було страшно жарко, а ми на фасаді Венеціанської кам’яниці вішали вентиляцію. А потім прийшов Юрко Назарук, так глянув на мене і спитав: «О, ти якийсь козак?», я кажу: «Ні. А що таке?», - «Ну, ми відкриваємо ресторан, буде називатись Криївка і нам потрібен концептуаліст». А у Львові тоді ще ніхто не знав, що таке концептуаліст, хіба якісь швейцари були у готелях, які відкривали гостям двері. Мені сказали, що я буду грати роль господаря закладу, просити гасло, а потім відкривати двері і все таке. Я кажу: «Але ж такої роботи немає!», а він мені: «Я знаю, це я придумав!». І, звісно, я згодився. Люблю такі незвичайні і неординарні речі. Так почався !FEST.

Я не думав ніколи, що буде якась компанія, у якій я зможу працювати більше, ніж рік або два. Я постійно прагнув щось змінювати. Але я працюю у !FEST-і уже протягом 9 років. Вони не монотонні, вони постійно змінюються і розвиваються. Моя обгортка, що я керую бізнесом, дає мені такі важелі впливу, що всі ідеї, які у мене є, я можу впроваджувати у життя. Я думаю, що це є мрія кожної людини: керувати бізнесом і робити те, що їй подобається, створювати якийсь продукт, щось унікальне.

Окей, ти кажеш про неординарне, ти говориш про постійні зміни. Але не всі люди то підтримують, багато хто на твоєму місці б тоді лишився в Америці. Тобі ж не сидиться на місці, йдеш на обставини тараном. Ти не боїшся фейлу?

Треба жити миттю, тут і зараз. Цей фейл може бути, але цей фейл може бути і коли ти йдеш площею Ринок, йдеш собі і зламаєш ногу. У кожній справі, за яку я берусь, є багато ризиків. Але цей адреналін, який утворюється, він мотивує мене рухатися далі і не зупинятися. Так, я розумію, що всюди є купа ризиків, зокрема у бізнесі. Ти маєш йти у ногу з часом, маєш інвестувати у різні технології, системи, людей врешті-решт. Але це драйв, це те, що тримає тебе на гребені хвилі! Якщо ти правильно все розрахуєш і повіриш у долю… Я дуже вірю у такі символічні речі. Вірю, що ця компанія, змінює мене, а я під її впливом змінююсь сам, і змінюю людей навколо – і від того драйвую.

Romko Kolobochok



Що ти найбільше цінуєш в людях?

Я думаю, людина має бути вчасною (це дуже важливо), відкритою, такою як книжка. «Відкрита» - то таке дуже популярне зараз слово. А людина… Ти її береш – і читаєш. Не має там бути ніяких закапелків, підводних течій, чорних плям. Вона має бути такою, як є. І ти її береш, і читаєш. Пряма, щира. Вона має бути енергійною. Добре, коли вона випромінює енергію і не є така байдужа й похмура. Певно, має бути трошки романтичною – і тоді добре.

Чи не трапляються тобі люди, які постійно вагаються? Або думають про втечу звідси?

Я постійно стикаюся із цим по роботі, коли ми працюємо з молодими людьми. І коли вони приходять і кажуть, що їм мало зарплати: «Я поїду до Польщі і буду мати купу тисяч доларів!». Я їм кажу: «Окей, я не заперечую, що в тебе буде більша зарплата, але там працювати треба вдвоє більше». Я коли був у Штатах, так, заробив гроші, але там ти нікуди не дінешся від того, що треба буде пахати, як трактор. Немає чудес на світі. І краще, що ми не лишилися в Америці, тому що зараз це дуже паскудна справа. Там зараз залишається дуже багато українців, бо вони не бачать тут майбутнього. Але майбутнє є, і є купа прикладів, коли українці роблять зараз щось нове і дійсно цікаве, унікальне. І таких людей стає все більше. Вони мають однакові погляди, мріють однаково, мають спільні цінності й одного дня вони переважать. Не завжди будуть панувати якісь покручі. Не важливо, хто стоїть при владі, вже нічого не заховаєш – світ розвивається. Тому однозначно я лишаюся тут, адже краще бути кимось тут, аніж ще одним українцем, який працює там прибиральником, офіціантом. Байдуже, де – Нью-Йорк, Лондон, Торонто, Токіо.

Які цінності об’єднують цих людей, які змінюють світ?

То важке питання. Ти маєш не боятися викликів і нового. Щороку я ставлю собі цілі. Наприклад, я ніколи не любив бігати. Так, я бігав, але не регулярно Минулого року я пробігав на місяць 250-300 км. І коли ти ставиш собі такі челенджі, то вони тебе змінюють та гартують. Ти можеш бути слабким, але ти можеш і сам себе загартувати, знайти такі важелі впливу, що зроблять тебе сильнішим. Ти можеш не ставити будильник на snooze, не їсти солодкого, кожного дня ввечері дивитися якийсь TEDx, кожен день шукати якесь кіно, яке має добру мораль, читати кілька сторінок сучасних авторів, піти в зал потягати трошки залізо. Тобто, треба робити щось таке, що тобі не притаманне.

Я люблю практичних людей. Минулого року я мав вечерю із пані Наталею Яресько у Гаазі, а друга була в Києві з Оксаною Семенюк – колишнім HR-директором компанії Mondelez. Вона сказала: «Поставте собі на рік ціль: почніть робити три речі, які ви ніколи до цього не робили». Наприклад, я ніколи не пив води – будь що, окрім неї. Мене бісило пити просту воду. Я приходив додому, відміряв у термосі літр води і я не міг лягти спати, допоки її не випивав. Перший тиждень було капець як важко! Але зараз я випиваю по літру води на день за раз. Так само і тут: ти бачиш, що у тебе немає жодних перепон – ти просто береш і гребеш. Це як іти вгору. Ти можеш зупинитися відпочити, але дистанція до мети все одно стає меншою. Треба рахувати не скільки ти зробив після половини, а скільки тобі ще залишилось.

Цілеспрямованість – це дуже важлива штука. Коли ти бачиш ціль – іди до неї чесними шляхами. Ці шляхи можуть бути звивистішими і довшими, але якщо ти будеш якимось негідником і покидьком, то з тобою ніколи не матимуть справу.

Справедливість – це теж дуже важлива штука. Не в усіх справах має бути твій інтерес. Ти повинен робити щось для когось без інтересу. Ти просто це робиш, тому що тебе від цього торкає. В останній раз я отримав таку шалену насолоду, коли ми робили вертеп. Коли 8 січня ми закінчили колядувати, назбирали пристойну суму і поділили її на благочинність, пройшли 30 хат. Коли ти розумієш, що зробив людям свято, тебе переповнює велика насолода і позитивна атмосфера, і ти від того кайфуєш.



Хочеш дізнатися більше? Зареєструйся, приходь і почуй спікера
4 лютого 2017 року в актовій залі Університету Франка!

google+ twitter pinterest vkontakte

Партнери University Talks @Lviv

lviv First step lnu utrend hpilosophy УКУ Velykoho Bazhayte
BERTA Nash Format Zdorova Voda Radio Skovoroda
Українська академія лідерства Maslo TOM Добрий вечір StudRada Kitchen Lviv Добрий хліб FRI
ТРК-Львів Ipress ua Studway UAK AIESEC
lnu ЛНУ utrend hpilosophy УКУ
lnu Наш Формат Здорова вода
Добрий вечір Кітчен Львів Студентська рада УКУ Масло ТОМ Добрий хліб
Перший карєрний крок Великого Бажайте ФРІ Академія лідерства
Радіо Сковорода aiesec ТРК Львів
ipress.ua studway УАК
lnu ЛНУ utrend hpilosophy УКУ
lnu Наш Формат Здорова вода
Добрий вечір Кітчен Львів Студентська рада УКУ Масло ТОМ Добрий хліб
Перший карєрний крок Великого Бажайте ФРІ Академія лідерства
Радіо Сковорода aiesec ТРК Львів
ipress.ua studway УАК

© NGO UTrend. All rights reserved