Maryna Dronhovska
google+ twitter pinterest vkontakte

Перший наш Skype-call з Мариною Дронговською, президентом локального комітету AIESEC у Львові, відбувся, коли вона перебувала по іншу сторону Чорного моря – в Туреччині. Вже понад чотири роки вона перетинає кордони як географічні, так і ментальні, долаючи стереотипи та збагачуючи себе через інші культури. Марина – волонтер зі стажем. Вона переконана, що коли людина дає щось світу безкорисливо, світ віддає їй набагато більше взамін. UTrend вона розказала про свій шлях до AIESEC, чим подібні Грузія та Індія, а також, що знають у світі про Україну.

Твоя життєва історія виразно говорить про те, що якщо душа прагне змін – їх варто зробити. Ти закінчила тільки бакалаврат і почала прокладати свій власний життєвий шлях, що спонукало тебе до цього?

Для мене освіта є найважливішим в житті. Я вважаю, що світ був би кращим місцем, якщо б всі люди були освіченими. В якийсь момент я зрозуміла, що з цим не справляюся, що розчаровую себе, розчаровую викладачів, які вкладають дуже багато сил у мене, і тому не хочу мучити ні себе, ні інших. Мені потрібно було зробити паузу і зрозуміти, чим я хочу займатись далі.

Волонтерство зараз займає більшість мого часу і це мені подобається.

Я знала, що в будь-якому випадку зможу повернутись, коли мені це буде необхідно, якщо зрозумію, що біологія – це справді моє. Я зможу далі продовжити навчання, можливо, навіть закордоном. Для мене це не страшно, я живу так, як мені подобається. Найгірше, з чим я зараз стикаюся, це осуд соціуму через те, що я не навчаюся на магістратурі.

На даний момент я працюю у відділі менеджменту – це робота з людьми. Ми набираємо людей в організацію, займаємося їхньою освітою, допомагаємо їм у виборі напрямку. І для мене це дуже добре, тому що я навчаюсь чомусь новому, це такий собі курс базового HR-менеджменту. Такі знання не кожен університет може дати, зате я сповна отримую їх в організації.

Для мене найлегше працювати за комп’ютером, найважче - з людьми. Кожна людина особлива , дуже важливо знайти підхід і зрозуміти, що насправді їй потрібно, щоб вона отримала досвід, який ми обіцяємо як організація, а саме досвід бути лідером.

Я отримую велике задоволення, коли працюю з людьми. AIESEC об’єднує людей. Думка про те, як багато в нас однодумців, додає мені сил та натхнення.

Скільки ти вже країн відвідала?

Одинадцять країн. Вірменія, Грузія, Норвегія, Польща, Болгарія, Німеччина.

З усіх цих культур мені, напевно, найближчими є Індія, Грузія, Вірменія, Туреччина, тому що люди там більш відкриті, якщо порівнювати з Європою. Якщо поїхати в Норвегію, наприклад, то люди там досить холодні. Так, економіка там на високому рівні, але якщо взяти скандинавські країни, то там найбільший відсоток самогубств. Наче люди й мають все, але отримують менше задоволення від життя. А от поїхати в Грузію (мені вона дуже нагадує Індію, коли їдеш у сільській якійсь місцевості), де кафе – це просто якісь пластмасові стільці. І люди тут все одно не скаржаться на життя, готові віддати будь-що, щоб допомогти іншим людям.

З цих мандрівок в моїй пам’яті зберігається багато цікавих моментів. Пам’ятаю, як якось ми працювали в селі і прибирали дитячий майданчик. Було дуже гаряче і мені сказали вдягнути кофту і прикрити волосся, бо я привертаю дуже багато уваги своїм надто світлим тоном шкіри і волоссям, тому б я просто не змогла нормально працювати. Коли прийшли діти і почали нам допомагати, я спершу не могла з ними спілкуватися, бо не знаю хінді, а вони не знають англійської. Але тут я переконалася, що справді існує ментальний зв’язок між людьми, це було просто прекрасно, коли вони допомагали. Нам вдавалося порозумітися через міміку та жести, ніяких слів. В них не було нічого, а вони просто прийшли нам допомогти. Це те, що дуже рідко зустрінеш в Україні, на жаль.

Все залежить від менталітету. В нас багато чого зміниться, адже значно зростає кількість волонтерів. У США, наприклад, дуже багато молоді подорожує за програмами, згідно з якими вони повинні волонтерити певну кількість годин. Дуже часто наші учні 11 класів не розуміють для чого це потрібно, це ж не обов’язкова річ. Але потім вони починають усвідомлювати, що важливо допомагати іншим людям, для того щоб більш впевнено себе почувати у суспільстві, і що не все залежить тільки від влади.

І тут не потрібно розмови про гроші та можливості. Це зовсім не про те. Потрібно змінювати ментальність людей ще зі школи, вчити дітей, що ми повинні допомагати іншим і, відповідно, все буде змінюватись. У наших людей досить консервативний світогляд. Навіть якщо пригадати Радянський Союз. Тоді люди не любили ділитися. Кожен скільки міг, стільки отримував.

Maryna Dronhovska in cafe



Ти зустрічаєш різних людей у різних країнах. Наскільки я зрозуміла, ти запрошуєш цих людей приїжджати в Україну. З якими стереотипами про Україну ти стикаєшся?

Найчастіше це «У вас багато п’ють горілки», а друге: «Ваші жінки працюють повіями закордоном». Ну що сказати, є такий факт, багато жінок виїжджає, але найгірше, що люди більше нічого не знають про Україну. Ну, ще можуть сказати, що це частина Росіїї, про Крим і те, що у нас відбувається війна. Раніше ніяких таких фактів не було. Але потім ти починаєш готувати їм вареники, вдягати вишиванку, віночок, включати українську музику, співати, розказувати про українську культуру. Я багато розповідаю про те, які у нас працьовиті люди. Я розказую їм, що людина, яка хоче вчитися - вчиться. Так, звичайно, я згадую і про факти корупції, які є, але люди захоплені тим, скільки годин на тиждень ми вчимося, наскільки тяжко нам працювати і яку ми зарплатню отримуємо. Коли це ще було 80$, мене питали: «Боже, а як ти їздиш, як ви живете за таку зарплату?». Ти кажеш 100$ і це ніби нормальна зарплата, а люди не розуміють як це. Для людей це просто шок і тут з’являється велика повага до України.

Коли іноземці приїжджають в Україну, їм тут найбільше подобаються люди. Що б ми там не казали, що ми закриті, нікому не допомагаємо, в нашій країні можна зустріти багато хороших людей. Їм подобається наша кухня, наша музика, архітектура, природа, у нас є гори, завжди є на що подивитися, куди поїхати. У нас є багатство, якого ми не помічаємо.

Найцікавіше, що в Україні майже 70% населення вважають себе щасливими людьми, не зважаючи на всі матеріальні перепони. Але, наприклад в Індії, ще більше щасливих людей і є багато країн на світі, де щастя зовсім інакше сприймається. А що для тебе щастя?

Для мене щастя - це жити так як я хочу і робити щось корисне. Інколи я можу реально бути задоволеною собою. Коли день був проведений намарно, мені насправді не дуже приємно, тому що час втрачений. Я намагаюсь постійно бути в русі. Хоча, звісно інколи буває й таке, що хочеться просто лягти і відпочити.

А студенти, люди, яких ви навчаєте, з чим вони приходять до AIESECу? Завжди знають чого вони хочуть, чого очікують?

Дуже часто люди приходять і їхні бажання та бачення змінюються в процесі. Перший час вони приходять просто по новий досвід, можливо, познайомитись з іншими людьми. Коли далі вони переходять на етап керівників проектів, їм вже хочеться вкладати в розвиток інших. А коли ти вже віце-президент, у тебе з’являється відчуття, що ти хочеш віддавати. Ці відчуття дуже еволюціонують, починаєш усвідомлювати, що це не тільки для тебе, не тільки твій професійний розвиток, а що варто робити щось корисне для інших, розвивати їх.

Які риси ти хочеш розвивати у своїх підопічних?

У нас є така модель лідерства, характерні риси, які ми хочемо бачити в молоді. Це solution oriented – не зациклюватися на проблемі, а шукати рішення; self aware – люди знають свої сильні сторони, та знають, як їх правильно використовувати; empowering others – вміння правильно взаємодіяти та надихати людей, та останнє world citizen – зацікавлення подіями у світі та бажання змінювати його на краще.

AIESEC відкритий для людей від 16 до 30 років. В українських осередках переважають студенти першого/другого курсу, а ті, що займають вищі позиції, це можуть бути і випускники університетів.

Насправді дуже багато роботодавців звертають увагу на волонтерство, вони сприймають це як важливий досвід, навіть якщо немає досвіду роботи за фахом. Тому, перш за все, це розвиток, якихось скілів, досвід кризис-менеджменту. Коли ми проводили літню школу, в нас було 150 дітей, 10 стажерів і тобі треба з усіма ними працювати.



Хочеш дізнатися більше? Зареєструйся, приходь і почуй спікера
4 лютого 2017 року в актовій залі Університету Франка!

google+ twitter pinterest vkontakte

Партнери University Talks @Lviv

lviv First step lnu utrend hpilosophy УКУ Velykoho Bazhayte
BERTA Nash Format Zdorova Voda Radio Skovoroda
Українська академія лідерства Maslo TOM Добрий вечір StudRada Kitchen Lviv Добрий хліб FRI
ТРК-Львів Ipress ua Studway UAK AIESEC
lnu ЛНУ utrend hpilosophy УКУ
lnu Наш Формат Здорова вода
Добрий вечір Кітчен Львів Студентська рада УКУ Масло ТОМ Добрий хліб
Перший карєрний крок Великого Бажайте ФРІ Академія лідерства
Радіо Сковорода aiesec ТРК Львів
ipress.ua studway УАК
lnu ЛНУ utrend hpilosophy УКУ
lnu Наш Формат Здорова вода
Добрий вечір Кітчен Львів Студентська рада УКУ Масло ТОМ Добрий хліб
Перший карєрний крок Великого Бажайте ФРІ Академія лідерства
Радіо Сковорода aiesec ТРК Львів
ipress.ua studway УАК

© NGO UTrend. All rights reserved