Anatoliy Kozak
google+ twitter pinterest vkontakte

З необхідних 12-15 мілілітрів крові на одного Українця сьогодні припадає тільки 8,5 мілілітрів заготовленої крові. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я цього катастрофічно мало. Окрім кількісних показників для покращення ситуації також важливо, перш за все, змінити ставлення людей до неї. В той час як інші обговорювали цю жахливу статистику, Анатолій Козак зумів зібрати команду та створити соціальний проект «По краплині для життя». Коли він говорить про майбутнє ініціативи, то дуже часто дивиться вгору, і тобі починає здаватися, що цей хлопець точно знає напрямок до тієї вершини, на яку націлився. З чим йому вже довелося зіткнутися та що ще чекає попереду, Анатолій погодився розказати команді UTrend.

Анатолію, ти з листопада займаєшся проектом «По краплині до життя». Ти віддаєш на це багато часу та зусиль, ти суперечиш більш поширеній ідеї «якщо сам про себе не подбаю, то ніхто про мене не подбає». Скажи, чому ти працюєш для інших, якщо можна дбати тільки про себе та найближче оточення?

Це і є те, що ми хочемо. Своїм прикладом ми показуємо, що жити для себе – це одне, це зовсім не є погано, але набагато більше позитивних емоцій отримуєш, знаючи, що живеш недаремно. Я не завжди цим займався і не був таким свідомим. Думав собі: «Якісь місцеві благодійні проекти, який зиск отримують люди, що беруть в тому участь?». Ми завжди кажемо, що хочемо отримувати вигоду і перемагати. Але «головним призом» часто виявляється задоволення, яке ти отримуєш в процесі підготовки проекту та від результатів його реалізації. По-друге, якщо ми кажемо, що Україна починається з тебе, то нам потрібно змінювати власну ментальність, щоб змінити країну на краще. Адже якщо ми й далі говоритимемо собі «навіщо це робити, якщо воно мені нічого не дає», то ми не змінимо ні себе, ні країну, ні суспільство. Людей можна змінити власним прикладом. Твій позитив дуже заряджає людей навколо тебе.

Коли настав переломний момент і ти усвідомив, що ця діяльність може робити тебе щасливим, що це те, чим ти хочеш займатись?

Коли ми вперше шукали донорів, напевно Ми працювали на «Лінії життя» (ініціатива з питань донорства крові, започаткована мобільним оператором Vodafone осінню 2014 року) і нам потрібно було знайти донора для дівчинки, яка була хворою на рак, лежала в «ОХМАТДИТ». І це був справді переломний момент. Ти просто усвідомлюєш, що ти живеш, а дитині, якій чотири роки, вже за все своє коротке життя більше плакала, ніж ти. Які в неї шанси? Вона точно виросте набагато сильнішою людиною, ніж більшість з нас. Тому ти просто не можеш дати їй померти. Це наше майбутнє. І чим більше ти цим займаєшся, тим більше проблем бачиш в сучасній медицині. І тут ти розумієш, що треба боротися не тільки із проблемою, хворобою, а і з системою. Система – вона робить перепони людям. В кожного з нас є два вороги: ця система та внутрішній ворог, з яким тобі постійно доводиться боротися. Це все дуже страшно і це все треба міняти.

Як гадаєш, який шанс в молодих лікарів змінити систему?

Шанс? Один на мільйон. Коли система на 90% складається із старого і корумпованого механізму, вона сама тебе з’їдає, хочеш ти цього чи ні. Потрібне повне перезавантаження медичної системи. Не скажу, що переатестація, але якесь перезавантаження. Ми бачимо, що вже є певні кроки, наприклад, розвиток платної медицини. І це плюс. Але з боку держави теж повинні бути кроки назустріч людям. Збалансування податків, наприклад. А зараз у людей просто немає вибору, і вони йдуть до комунальних лікарень. Молодих спеціалістів відправляють у такі ж лікарні, вони бачать ту корупцію, байдужість, і чинять так само. Їх так налаштовують, вони не бачать сенсу боротися. Оточення грає дуже важливу роль.

Добре, але медицина – це не твоя спеціальність, яка тоді в тебе мотивація до дій?

Зробити людей щасливими. Я хочу змінити соціальну сферу життя нашого суспільства. Ми почали з донорства. Ця культура в нас зовсім не розвинута. Тим паче, з огляду на ситуацію в АТО, велику кількістю ДТП, нестачу крові для вагітних жінок та онкохворих діток… Її ніколи не вистачає. Тому перший крок – це стати маленькою частиною цих змін.

kozak

Молоді та сильні зазвичай втікають з країни, бо вважають, що закордоном їм житиметься краще, ніж в Україні. Чому ти залишаєшся?

Я, напевне, дуже люблю свою країну. Я завжди вірив, що зможу її змінити. І шукав варіанти для реалізації цих змін. Не хочу, щоб студенти з нашої країни виїздили на навчання закордон, щоб потім повертатися і лікувати наших людей тут. Підвищення кваліфікації це класно, але чому вони не можуть отримати якісну освіту в Україні? Хоча, поступово ця ланка системи освіти деградує, виїзди за кордон на постійне проживання стають нормою, що загалом насторожує.

Чи немає в тебе такої перестороги, що ти присвятиш життя здійсненню цих змін, але твої діти будуть боротися з тими ж недоліками й системою?

Якщо думати з такої точки зору, то можна одразу скласти руки і нічого не робити, та й вмерти просто сьогодні. Треба намагатися, незалежно від обставин. Якась маленька частка твоїх зусиль може змінити хоча б декількох людей і вони стануть відповідальнішими, а це вже великий крок. Що б ти не робив, навіть маленькі кроки – це вже позитивні зміни. Це краще, ніж нічого.

Що мотивує тебе займатися цим проектом?

Ті емоції, які я отримую. Прагнення до всесвітнього щастя. Люди можуть бути щасливими, навіть у такий скрутний час. Просто треба вміти це щастя дарувати.

А що робити з повсякденним негативом і конфліктами?

Я стараюся жити з позитивним поглядом на життя. Намагаюся ставити себе на місце людини, вирішувати конфлікти, не загострюючи їх. Емпатія – це та риса, яка повинна бути властива всім нам. Це можна вважати і прикладом прояву поваги один до одного. В нашій країні це рідкість. Не потрібно ні на кого чекати. Треба діяти і підкріплювати все власним прикладом. «Я можу, чуваки, робіть так само!», - ні більше, ні менше. Не вимагати змін, сидіти вдома і чекати, допоки хтось для тебе щось зробить. Це нелогічно. Краще бути людиною, яка намагається хоча б щось зробити, ніж сидіти і критикувати. Ми допомагаємо людям і отримуємо повідомлення, в яких люди пишуть «Дякую, ми знайшли донора!», «Ви врятували нашому татові життя!» або «Ви врятували нашій донечці життя!». Ми не ганяємося за брендом, у нас інші цінності: ми хочемо допомагати людям. Багато людей в Україні проживають життя і не знають, які у них цінності, а їх потрібно формувати і згідно з ними жити.

Що для тебе означає бути успішним?

Мені складно відповісти на це запитання. Я ніколи не міркував такими поняттями як «успішний/неуспішний», я ніколи не бажав слави. Мій критерій успішності на даному етапі – це кількість людей, яким може допомогти наш проект. Якщо ми допомагаємо людям – ми дійсно успішні. Це і є наш вимір успішності.



Хочеш дізнатися більше? Зареєструйся, приходь і почуй спікера
4 лютого 2017 року в актовій залі Університету Франка!

google+ twitter pinterest vkontakte

Партнери University Talks @Lviv

lviv First step lnu utrend hpilosophy УКУ Velykoho Bazhayte
BERTA Nash Format Zdorova Voda Radio Skovoroda
Українська академія лідерства Maslo TOM Добрий вечір StudRada Kitchen Lviv Добрий хліб FRI
ТРК-Львів Ipress ua Studway UAK AIESEC
lnu ЛНУ utrend hpilosophy УКУ
lnu Наш Формат Здорова вода
Добрий вечір Кітчен Львів Студентська рада УКУ Масло ТОМ Добрий хліб
Перший карєрний крок Великого Бажайте ФРІ Академія лідерства
Радіо Сковорода aiesec ТРК Львів
ipress.ua studway УАК
lnu ЛНУ utrend hpilosophy УКУ
lnu Наш Формат Здорова вода
Добрий вечір Кітчен Львів Студентська рада УКУ Масло ТОМ Добрий хліб
Перший карєрний крок Великого Бажайте ФРІ Академія лідерства
Радіо Сковорода aiesec ТРК Львів
ipress.ua studway УАК

© NGO UTrend. All rights reserved